Як у Чернігові рятують монументальне мистецтво — історія Chernihiv Monumentalism

У 2019 році ледь не знищили мозаїчне панно “Материнство” Євгена Павлова – його демонтували з фасаду чернігівського пологового будинку. Це стало поштовхом до створення ініціативи Chernihiv Monumentalism – спільноти, яка займається збереженням монументального мистецтва другої половини XX століття.

Засновниця ініціативи, художниця Олена Загребіна, розповіла нам про виклики, успіхи та майбутні плани спільноти.

Як все починалося

У 2019 році в Чернігові, як і в багатьох інших містах України, проводили утеплення будівель. Під час таких робіт на пологовому будинку міста планували демонтувати мозаїку “Материнство”, створену художником Євгеном Павловим. Це було частиною програми термомодернізації, яку реалізовувало німецьке товариство GIZ.

Щоб зберегти панно, Олена Загребіна об’єднала небайдужих людей. Разом вони організували його перевезення до Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана.

Так виникла ідея об’єднати людей, небайдужих до збереження монументального мистецтва.

Порятунок творів Євгена Кріпа

Одним із найбільших проєктів спільноти стала реставрація робіт художника-монументаліста Євгена Кріпа. Його розписи, знайдені у закинутому швацькому цеху Чернігівської виправної колонії №44, перебували в аварійному стані.

“Подібні твори часто ніяк не означені і швидше за все гинуть у занедбаних приміщеннях. Власне, про цей приклад оформлення простору швацького цеху ми дізнались завдяки архітекторці Тетяні Сухової, яка працювала як проєктант на цьому об’єкті. Пізніше ми працювали з протоколами, щоб уявити масштабність мистецького оздоблення”, — зазначає Олена Загребіна.

Євген Кріп — подарунок Чернігову, пояснює художниця. Це була видатна особистість із широким світоглядом і потужньої художньою мовою, а в його мистецтві була і крихкість, і дух експерименту, і глибока укоріненість в українському ґрунті. Твір “Біля яблуні” можна назвати оммажем програмній для українського мистецтва XX століття роботі Тимофія Бойчука, а твір “У полі” — як повернення до дитинства, легкий та теплий смуток за незворотнім часом.

“Збереження таких творів – це останній шанс зафіксувати їх для історії. Найскладніше – подолати бюрократичні перепони та пояснити їхню цінність”, – каже Загребіна.

Врятована мозаїка “Дерево життя”

Одним із найбільш успішних кейсів співпраці Chernihiv Monumentalism з приватними власниками стало відкриття мозаїки “Дерево життя” Іллі Толкачова. Цей унікальний твір, створений у 1981 році, довгий час був закритий рекламним банером на фасаді торговельного центру “П’ятницький” (колишній ресторан “Дружба”).

Активістам вдалося атрибутувати мозаїку завдяки опитуванню художників-очевидців, а остаточне підтвердження авторства вони отримали, знайшовши ескіз у архіві вдови Іллі Толкачова. Після переговорів із власником будівлі він погодився зняти банер, що частково закривав мозаїку.

“Ця історія – гарний приклад того, що діалог та пояснення мистецької цінності можуть змінити ситуацію”, – зазначає Олена Загребіна.

Труднощі під час демонтажу та реставрації монументальних творів

Одним із найбільших викликів для спільноти є не лише знайти ідентифіковані твори, а й зберегти їх у належному стані. За словами Олени Загребіної, найбільша проблема – це залишити об’єкт у його первісному середовищі. Адже більшість монументальних творів створювались спеціально для конкретних просторів, і їх демонтаж змінює сприйняття.

“Ми часто стикаємося з проблемою, коли власники будівель не хочуть зберігати мозаїки, бо не бачать у них цінності. В ідеальному світі їх слід реставрувати на місці. Але якщо це неможливо – тоді слід шукати альтернативи, наприклад, музейне зберігання”, – пояснює вона.

Реставрація також є дуже коштовним процесом. Багато творів, які вдалося врятувати, потребують значних ресурсів для відновлення, а державні механізми фінансування подібних проєктів в Україні відсутні. Потрібен сучасний ребрендинг цих творів, які можуть стати туристичною принадою, частиною сучасного простору.

Як війна вплинула на збереження монументального мистецтва

Повномасштабне вторгнення рф стало ще одним викликом для ініціативи.

“До того, що ми знищуємо це мистецтво самі з різних причин, додається загроза знищення ззовні. Тобто маємо в першу чергу — фіксувати, систематизувати, досліджувати, архівувати, розповідати, це тривалий процес”, – пояснює Олена Загребіна.

Спільнота продовжує фіксувати та документувати знищені об’єкти, зокрема колишній аеропорт у Шестовиці. За місяць до війни команда Chernihiv Monumentalism відзняла мозаїки Володимира Зінченка, що прикрашали його фасад. Після руйнування аеропорту ці знімки стали єдиною документацією втрачених творів та самого приміщення.

Чому радянське монументальне мистецтво – не “совок”

“Монументальне мистецтво – це не просто радянська спадщина. Це культурний код епохи, який ми повинні дослідити, зберегти й переосмислити”, – пояснює Олена Загребіна.

За її словами, більшість людей бачить у цих творах лише радянське минуле, але варто подивитися глибше. Українські митці, які їх створювали, часто намагалися відійти від соцреалізму. Багато сюжетів мають національний, локальний та архаїчний характер, що дозволяє краще зрозуміти мистецькі процеси XX століття.

“У нас давні проблеми з культурою пам’яті. Люди звикли жити в системі нав’язаних координат, де одне обов’язково виключає інше. Нам потрібно навчитися аналізувати ці мистецькі твори, розуміти їхню історію, цінувати авторів”, – розповідає Олена.

Як у Східній Європі ставляться до монументального мистецтва

У країнах Центральної та Східної Європи монументальне мистецтво часто розглядається не лише як спадщина радянського періоду, а як частина дизайну міського простору. На відміну від України, де такі твори досі сприймаються неоднозначно, в інших постсоціалістичних країнах мозаїки, вітражі та панно ретельно документуються, реставруються та зберігаються навіть після реконструкцій будівель.

“Я була вражена підходом до експозиції на виставці Retrotopia. Design for Socialist Spaces у Берліні. Там були представлені архівні матеріали з різних країн – Литви, Естонії, Польщі, Чехії. В той час, як їх презентували офіційні музейні установи, від України участь брали ми – дослідники та активісти.

Для мене це було великою подією, адже нам вдалося показати ескізи робіт чернігівських митців – Тетяни Федоритенко, Євгена Кріпа, Віктора Магдаченка. Це ще раз підтвердило, що Україна має багату монументальну спадщину, яка потребує осмислення та збереження”, – розповідає Олена Загребіна.

Плани спільноти Chernihiv Monumentalism

У 2021 році Chernihiv Monumentalism організувала перший в Україні власний фестиваль монументального мистецтва “Перезавантаження”.

“Це був фантастичний досвід! Найбільшим досягненням було те, що люди змінили свій погляд на це мистецтво, адже побачили “кухню”: ескізи, фото, самі об’єкти, була можливість спробувати викладати мозаїку власноруч, послухати дослідників і надихнутись цим мистецтвом загалом”, – зазначає Олена Загребіна.

Надалі у Chernihiv Monumentalism продовжать працювати над збереженням та популяризацією монументального мистецтва. Наступним важливим проєктом стане виставка відреставрованих творів Євгена Кріпа влітку та дискусія навколо збереження монументального мистецтва.

“Це мікроможливість не втрачати надію зробити фестиваль у майбутньому і тримати фокус уваги на проблемних питаннях та презентації цих творів у сучасній інтерпретації”, – підкреслює Загребіна.

Як залучити більше людей до збереження мистецтва? Продовжувати популяризувати його, розповідати історії, створювати нові можливості для взаємодії, каже Олена Загребіна: