На початку повномасштабного вторгнення країни-агресора РФ в Україну сини Ірини з Донецька перебували в Маріуполі Донецької області без зв’язку, а згодом старший син опинився в полоні в Оленівці. Своєю історією жінка поділилася з музеєм “Голоси Мирних” Фонду Ріната Ахметова.
Як зазначають у пресрелізі, жінка “тихо божеволіла”, намагаючись дізнатися, що з дітьми, адже за перші тижні повномасштабної війни їй надійшло лише два повідомлення: “Ми йдемо із центру, там неможливо” і “Ми живі”.
“Невістка та мій молодший син, він тільки закінчував школу, змогли виїхати з того пекла вже після окупації Маріуполя. Дорогою бачили і тіла, і руїни. Коли приїхали, казали, що не пам’ятають смаку хліба. Тобто у ХХІ столітті люди пережили голод”, – розповіла Ірина.
Доля її старшого сина Віталія була невідомою – його як співробітника української поліції схопили окупанти. За словами жінки, якось їй зателефонували з незнайомого номера.
“Чоловічий голос сказав, що син в Оленівці. Ми з невісткою знайшли можливість передати туди речі й продукти. Після цього пролунав ще один дзвінок. Цього разу сказали, що Віталія там немає”, – додала Ірина.
Вона розповіла, що її старший син “зміг вирватися з полону хитрістю”, дійшов до іншого населеного пункту, а там незнайомі люди дали йому поїсти.
“Уже після возз’єднання із сім’єю сину Ірини знадобилося багато часу, щоб відновитися після пережитого бодай фізично”, – ідеться у пресрелізі.
Зараз Ірина плете маскувальні сітки й допомагає іншим вимушеним переселенцям адаптуватися на новому місці.
“Україна стоїть, Україна бореться. Для нас дім – це Україна”, – наголосила жінка.
Контекст
Музей “Голоси Мирних” Фонду Ріната Ахметова збирає історії мирних жителів України про війну від першої особи. Його архів містить уже понад 120 тис. історій. Розкажіть свою на порталі музею або на безплатній гарячій лінії 0 (800) 509 001.
