За 100 кілометрів від Києва у місті Прип’ять, 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини на четвертому енергоблоці ЧАЕС у ході проєктного випробування турбогенератора пролунали два вибухи, які повністю зруйнували реактор
Про це повідомляє інформаційний портал “Легендарний Київ” із покликанням на “ВК”.
Старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук загинув одразу під завалами, його колега інженер-наладник системи автоматики Володимир Шашенок помер через кілька годин у прип’ятській лікарні МСЧ-126 (медично санітарна частина), куди почали привозити перших постраждалих.
Радіація, що потрапила в атмосферу, вже за кілька годин досягла Швеції та Фінляндії, а на ранок наступного дня накрила інші європейські країни. Влада до останнього приховувала масштаби аварії, адже це суперечило б радянській пропаганді про безпечний мирний атом і наймогутнішу у світі державу з передовою наукою та найнадійнішою технікою.
Днями Дискусійний клуб Національного музею “Чорнобиль” запросив на своє засідання до річниці аварії на ЧАЕС особливого гостя — доктора технічних наук, чинного екогідрогеолога Євгена Яковлєва, який поділився маловідомими історичними фактами.
ЧАЕС-2 МАЛА З’ЯВИТИСЯ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ РІЧКИ ПРИП’ЯТЬ
Під час ліквідації наслідків катастрофи Євген Олександрович перебував у центрі подій. На момент аварії він очолював відділ гідро- та інженерно-геологічних робіт Міністерства геології УРСР. Яковлєва неодноразово запрошували на засідання Урядової комісії з розслідування причин аварії на ЧАЕС і ліквідації її наслідків, яку спочатку очолював Борис Щербина, а потім Іван Силаєв. Обидва керівники були заступниками голови Ради міністрів СРСР.
Яковлєв також спілкувався з членами Урядової комісії, а саме відомими академіками з Інституту атомної енергії імені Курчатова — Євгеном Веліховим і Валерієм Легасовим.
Останній став героєм на Заході після відвертої доповіді у серпні 1986 року на спецзасіданні МАГАТЕ у Відні, чим, як вважається, вберіг СРСР від багатомільйонних позовів з боку Європи, яка також постраждала від радіоактивної хмари. Сам Легасов замість подяки отримав заздрість колег і травлю, санкціоновану вищим партійним керівництвом, якому не сподобалась правда про ЧАЕС. Його навіть звинувачували у розголошенні секретних даних.
Мало хто знає, але у другій половині 1980-х років, окрім завершення будівництва п’ятого та шостого енергоблоків ЧАЕС, планувалось зведення ще однієї атомної станції. Чорнобильська АЕС-2 також із шістьма реакторами мала з’явитися на лівому березі річки Прип’ять. Радянський Союз, одним із лозунгів якого був “догнати та перегнати”, намагався перевершити японців, які вже мали дві АЕС з 10 реакторами у префектурі Фукусіма.
Перед початком будівництва ЧАЕС-2 закритим розпорядженням ЦК Компартії УРСР і Ради міністрів України у 1984 році було доручено провести радіоекологічне дослідження. Під керівництвом Академії наук УРСР співробітники Мінохорони здоров’я та Мінгеології розробили відповідну програму та приступили до її виконання. Польові роботи виконували, зокрема співробітники відділу Євгена Яковлєва.
У 1982 РОЦІ ПРОГОРІВ КОРПУС ОДНОГО З РЕАКТОРІВ НА ЧАЕС
Ми мали оцінити рівні радіонуклідного забруднення ґрунтів, рослинності та донних відкладень у 10-кілометровій зоні навколо ЧАЕС. Президент Академії наук УРСР Борис Патон доклав титанічних зусиль, аби отримати дозвіл саме на екологічне обстеження, щоб з’ясувати вплив роботи чотирьох блоків на довкілля. До речі, уже тоді ходили чутки про нестійку роботу злощасного четвертого блоку, який запустили в експлуатацію у 1983 році.
Разом з нами працювали фахівці Інституту ядерних досліджень АН УРСР. Ми відібрали близько п’яти тисяч проб. Працювали весь 1985 рік. Результати виявилися ще більш невтішними, ніж ми очікували. Наприклад, забруднення ґрунтів цезієм у десятки, а то й сотні разів перевищувало допустимі норми при роботі енергоблоків.
Це при тому, що ми врахували викид усього набору радіонуклідів у довкілля, який стався у 1982 році внаслідок прогоряння корпусу першого енергоблоку ЧАЕС. Крім того, дуже насторожував виявлене нами аномальне підвищення температури (на +10+12 градусів) ґрунтових вод у напрямку четвертого енергоблока в районі ставка-охолоджувача,
— розповів Євген Олександрович.
На початку 1986-го результати радіоекологічного дослідження представили Раді міністрів УРСР. Пояснення науковців виявилися занадто складними для посадовців, тож Яковлєва відправили у Москву доповідати ситуацію представникам сектору ядерної енергетики ЦК КПРС, зокрема чиновникам Міністерства середнього машинобудування СРСР.
Нагадаємо, що у Радянському Союзі це було одне з найбільш засекречених відомств, яке називали “державою у державі”. Воно опікувалось атомною промисловістю та виробництвом ядерної зброї.
Московські високопосадовці не тільки проігнорували попередження, але й обурилися результатами проведеного дослідження, назвавши Яковлєва ворогом розвитку атомної енергетики СРСР. У Києві Євгена Олександровича чекало не тільки звільнення з Міністерства геології, але й виключення з партії, після якого відкривалася “перспектива” влаштуватися на роботу, хіба що вахтером.
Гнівного листа з Москви вже спустили до Шевченківського райкому КПУ, де Яковлєв перебував на обліку. З науковцем, який розізлив московське керівництво, пообіцяли розібратися після державних травневих свят. Але 26 квітня 1986 року сталася аварія на ЧАЕС і всі сили не лише фахівців, а й простого люду кинули на ліквідацію страшної техногенної катастрофи. Так Яковлєв знову опинився у Прип’яті.
СЕКРЕТНІСТЬ У СРСР БУЛА ДОВЕДЕНА ДО АБСУРДУ
Першу радіаційну хмару зафіксували у Швеції, потім — у Туреччині. По всій Європі пішла хвиля жаху. Радянська влада спочатку все заперечувала, потім сказала, що стався інцидент. Коли рівень радіації почав перевищувати фоновий у десятки та сотні разів, генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов 14 травня 1986 року офіційно заявив про аварію на ЧАЕС…
На початку травня я доповів Силаєву про необхідність терміново перейти на використання підземних вод питної якості, бо хвиля забруднення йшла Дніпром до української столиці. Він дослухався й незабаром ми разом із головним гідрогеологом Києва вже вибирали місця для бюветів. Тоді у столиці України пробурили понад 100 артезіанських свердловин,
— згадує Яковлєв.
Він вважає, що 50% негативних наслідків аварії на ЧАЕС можна було уникнути, якби влада одразу відмовилася від режиму надмірної секретності.
Уявіть, дані про рівні радіації на тій або іншій території треба було пересилати, дотримуючись певної процедури, спочатку у Київ, а звідти інформацію передавали у Москву. На це йшли дні, коли ситуація із забрудненням змінювалася ледь не щогодини. На щастя, після доповіді Силаєву, він своїм розпорядженням значно спростив процедуру передачі даних.
А ще пам’ятаю твердолобість деяких військових начальників, які посилали солдатів на розчищення від радіоактивних уламків без будь-якого захисту. Кажу одному командиру, що хлопцям треба видати хоча б загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК), а він відповідає, що не має часу, бо у нього наказ розпочати операцію рівно о 13:00,
— розповів Євген Олександрович.
Він також згадав, як випадково став свідком конфлікту між Валерієм Легасовим і Євгеном Веліховим.
Валерій Олексійович дорікав Євгену Павловичу, що той придумав закидати реактор мішками зі свинцем, адже високотемпературна плазма його моментально випаровує. Веліхов, який користувався підтримкою Горбачова, виправдовувався тим, що атоми свинцю нібито повинні захоплювати нейтрони, що зменшить радіаційне забруднення. Натомість ми всі відчували пари свинцю у повітрі. Від нього темніли зуби. В результаті цього абсурдного рішення забруднили довкілля ще й токсичним свинцем і потруїли їм людей,
— розповів Яковлєв.
До речі, можливість катастрофи на атомній станції у СРСР навіть не розглядалось по тій простій логіці, що радянські реактори просто не можуть вибухати. Хоча першопричиною аварії на ЧАЕС стали саме помилки в проєктуванні та конструкції реактора.
Радянська влада до останнього приховувала масштаби аварії. Про рівень радіації та способи захисту від неї громадяни СРСР дізнавалися з радіопередач “ворожих голосів”. Потужний викид радіації забрав життя кількох тисяч людей, став причиною багатьох захворювань, завдав величезних збитків екології та, зрештою, вплинув на перебіг історії. Чорнобильська катастрофа стала символом кризи радянської системи та прискорила розпад тоталітарної держави.
Нагадаємо, що Чорнобильська земля може стати придатною для сільського господарства.
