Ніколая Карташева, російського військового, навідника самохідної артустановки “Нона-С” 1-ої самохідної артбатареї 234-го полку 76-ої Псковської десантно-штурмової дивізії судять в Ірпені за вбивство цивільного під час окупації Бучі
Про це повідомляє інформаційний портал “Легендарний Київ” із покликанням на “УП”.
Більшість судів щодо воєнних злочинів росіян – заочні. Тобто без присутності обвинувачених. Випадок Карташева – ледь не унікальний. Він один з небагатьох окупантів, які опинилися на лаві підсудних і яких можна на власні очі побачити під час судових засідань. Загалом за три роки повномасштабної війни таких судів було не більше ніж десять. Станом на березень 2025-го можна пригадати ще суд у Запоріжжі, де російського окупанта судять за страту українських військових, і суд в Ірпені, де ще одного росіянина судять за знущання над цивільними.
Якщо вірити самому Карташеву та російським недержавним медіа – він уродженець міста Гуково Ростовської області, 9 класів освіти, навесні 2021 року призваний до армії РФ, у серпні вже підписав контракт. У січні 2022-го поїхав на навчання до Білорусі, а в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року – на вторгнення в Україну. Після Бучі, як переконував Карташев, намагався “відмовитися від участі у спецоперації”. Натомість, опинився на окупованій частині Луганщини. Де, знову ж таки за його словами, у липні 2022-го втік із зони бойових дій і повернувся додому. У листопаді – грудні 2022-го його судили за дезертирство і він отримав м’яке покарання – рік умовно. В обмін на це росіянин мав продовжити службу за контрактом.
Приблизно наприкінці січня – на початку лютого 2023-го він потрапив у полон в районі Кремінної, у Серебрянському лісництві. Втім, на обмін Карташев поки не пішов. Бо ж виявилося, що росіянин причетний до воєнних злочинів у Бучі.
Національна поліція з’ясувала, що колони 76-ої десантно-штурмової дивізії намагалися зайти до Бучі 27 лютого 2022-го. Карташев рухався на бронетехніці разом із Дмітрієм Антонніковим, Русланом Горшковим, Дєнісом Монаховим та Артьомом Дєркачьом вулицею Вокзальною до перехрестя з Новим шосе – саме там розташований магазин Новус. По радіозв’язку від командира Вадіма Цвєткова вони отримали наказ ідентифікувати людей у чорному одязі як ворогів.
Тє, кто в чорном – тє врагі,
– відповідатиме Карташев під час слідчих експериментів у Бучі вже 2023-го.
Росіяни помітили беззбройного охоронця магазину Валерія Колтунова і відкрили по ньому вогонь. За словами полоненого росіянина, видимість була достатня, а стріляли по цивільному одиночними. Валерій отримав поранення у корпус, зміг добратися до входу в підсобні приміщення магазину і зайти всередину. Звідти він намагався викликати собі швидку, але помер, так і не дочекавшись допомоги. Росіяни ж потрапили під обстріл “Піонів” 43-ої артилерійської бригади і відступили.
Другу спробу закріпитися в місті вони зробили за кілька діб. Начальник архівного відділу Бучанської міської ради Ігор Бартків розповідає, що перший окупант з’явився в місті приблизно об 11-ій ранку. 234-ий полк Карташева рухався по вулиці Яблунській, у Склозаводському мікрорайоні. Там на базі приміщень фірми “Агробудпостач” росіяни і облаштувалися. Свою техніку, зокрема самохідні артустановки “Нона-С”, окупанти ставили поруч із головною будівлею, у підвалі якої на той момент сиділи орієнтовно сотня жителів Бучі. Власне, саме там цивільні жили понад тиждень, допоки росіяни не відпустили їх додому.
Головна будівля “Агробудпостач”, де російські військові облаштували собі штаб і тримали в підвалі 90 місцевих мешканців, 24 січня 2025 року.
Люди, які ховалися в підвалі, не бачили росіян, однак добре їх чули. Вибухи навколо будівлі “Агробудпостач” лунали постійно, проте деякі були інакшими: потужнішими, гучнішими. В інтерв’ю Слідству.інфо Карташев визнав, що весь час, поки вони були в Бучі, їхні “Нони-С” обстрілювали Ірпінь. А одна гармата могла зробити до 70 пострілів на день.
7 березня людей відпустили. Мешканці бомбосховища організувалися: спочатку йшли батьки з найменшими дітьми, потім зі старшими, потім молодь. Місцева мешканка Тетяна ще встигла забрати свої речі з кухні й у вікно побачила російських військових. Щойно Тетяна вийшла з будівлі – праворуч, на сходах, побачила тіло. І повсюди російська техніка: біля будівлі, на вулиці, у дворах будинків. І отак, повз окупантів, у повній тиші, люди тікали по домівках.
Як з’ясували слідчі Нацполіції, на інформацію яких посилається начальник архівного відділу Бучанської міської ради Ігор Бартків, у районі згаданого вище дитсадка “Яблунька” на вулиці Центральній росіяни з’явилися на день пізніше, ніж на “Агробудпостачі” – 4 березня. Вони облаштувалися не лише в садочку, де на ту мить ховалися зо 350 людей, але й у навколишніх будинках. В одній із квартир жив і Карташев.
Директорка садочка Ірина свідчить, що 7 березня російські військові покликали її до себе і заявили, що українці домовилися про “зелений коридор”. Втім, росіяни не надто раділи, що цивільні підуть. Пояснювали, переконували, що тут, у підвалі, їм буде безпечніше. Мовляв: “Ми не знаємо, що там далі і хто контролює територію”. Проте 7 березня приблизно 50 людей пішли. Десь стільки ж наступного дня. Загалом тікали ті, в кого були діти. До 10 березня, як пригадує Ірина, в садочку лишилися здебільшого пенсіонери. Тож вона також вирішила виїжджати з міста. Того дня один із російських військових сказав їй: “Ідіть разом із нами”.
Місцеві жителі, які ховалися в підвалі садочка “Яблунька” під час окупації Бучі, точна дата фото невідома. Фото надане працівниками садочка.
Поки люди йшли до центру Бучі, вони бачили тіла убитих на землі та спалені будинки. Зрештою вони змогли вибратися з окупації на евакуаційних автобусах через Ворзель.
Пам’ятаю, ми їхали, а до автобусів у Ворзелі люди кидаються, кричать: “Заберіть нас!”. Щойно виїхали на Житомирську трасу – по нам почали стріляти. Водій розвернувся, і ми якимись селами поїхали на Білогородку. Досі пам’ятаю, перед очима стоїть: розстріляне авто, лежить чоловік у теракотовій куртці. Але в садочку, на щастя, ми не бачили ані вбивств, ані катувань. Чули, що десь біля садочка знайшли убитих. І якось бачили цивільного чоловіка, якого росіяни схопили. Кажуть, немає його уже,
– ділиться спогадами Ірина.
Вона також згадує, що українські військові знали, що у підвалах багато цивільних: частина батьків, які мали зв’язок із військовими, передавали про це інформацію.
Як з’ясували правоохоронці, 10–11 березня принаймні частина 234-го полку Карташева знялася з вулиці Центральної й рушила далі: на вулицю Олекси Тихого, до житлового комплексу “Континент”. У цей же момент на Центральній почалися найбільші жахи: одних росіян змінили інші. Як пригадують місцеві – старші, брудніші. Тетяну разом із її чоловіком Василем забрали в одну з квартир на допити. За те, що вони допомагали будувати укріплення в Ірпені.
Васька мій казав, аби тільки я не кричала. Не показувала їм, що боляче. Бо їм це подобається. Пам’ятаю трьох з них: один білорус, один десь із Чечні і росіянин. Вони зі мною “спілкувалися”. Чоловіка, Васю мого, убили. Я у них потім, як у полоні була. То від їжі відмовлялася, боялася, що мене отруять. Лише чай з цукром мені давали,
– згадує Тетяна.
Жінка пригадує кілька випадків, коли людей водили на “бесіди” і вони не верталися. Вже після деокупації військові разом із журналістами знайшли навколо садочка тіла убитих місцевих. А біля школи неподалік Центральної російські військові розстрілювали цивільних. Що ж до “Континенту” – росіяни облаштували ще один штаб, по периметру якого виставили артилерію, з якої обстрілювали Ірпінь. Ігор Бартків переконує, що тут 234-ий полк лишався до кінця березня, аж поки росіяни не почали відступ. Втім, місцеві запевняють: на території ЖК “Континент” також було кілька ротацій росіян, однак які підрозділи вони представляли – люди не знають.
Центральний вхід до ЖК “Континент” у Бучі після відходу російських військ, 4 квітня 2022 року. Автор Стас Козлюк.
Андрій Страховський, директор компанії-забудовника, яка зводила цей ЖК, в окупацію не потрапив, проте збирав інформацію від місцевих. Він пригадує, що росіяни тримали людей, які не встигли евакуюватися, в одному з підвалів. І, як і в інших випадках, надвір нікого не випускали. За його словами, окупанти облаштували собі вогневі точки по периметру “Континенту”. І раз на 5–7 днів відбувалися ротації: на зміну 76-ій дивізії прийшли росіяни, які нагадували бурятів. На кінець березня квартири почали мародерити.
Тут також жив підсудний Ніколай Карташев. В одному з корпусів, на 2 поверсі. Під час одного із слідчих експериментів він навіть заходив у квартиру і знайомився з господарем. Загалом слідчий експеримент, як пригадує Страховський, зібрав багато місцевих, частина з яких хотіла Карташева побачити, а інша – побити.
Після втечі окупанти лишили по собі руїну: новий житловий комплекс, здається, не мав жодного цілого вікна, навколо стояли спалені авто, а по центру двору з джипа і дерев’яних ящиків росіяни змайстрували макет автомобіля реактивної артилерії. Місцеві зібрали всі артефакти довкола і хотіли відкрити музей, який поки що на стадії розробки. Всі речі тримають в одному приміщенні. Андрій показує все, що вдалося зберегти: частини від танків, ящики від снарядів, пакети з-під сухпаїв, навіть прилади хімічної розвідки з 1960-х.
Артефакти, зібрані мешканцями ЖК “Континент” у Бучі після деокупації, 11 березня 2025 року. Автор Стас Козлюк.
Скільки точно людей тримали в “Континенті”, сказати важко: Андрій Страховський говорить про кілька десятків. І жоден із них нині не хоче говорити з журналістами і згадувати травматичні події трирічної давнини. В архівному відділі Бучанської міської ради взагалі не називають точної цифри, коли йдеться про цивільних, якими могли прикриватися росіяни. Ігор Бартків переконаний: окупація Бучі – один із найбільш ретельно зафіксованих воєнних злочинів росіян, оскільки збереглися відео з камер спостережень. Та й місцеві, не завжди розуміючи ризики, фотографували й знімали росіян. А вже під час відступу окупанти губили свої документи, в яких, зокрема, були й імена особового складу. Всю можливу й доступну інформацію Ігор Бартків збирає й систематизує в архів, яким ділиться з поліцією.
Станом на березень 2025 року спільно з Нацполом вдалося ідентифікувати понад тисячу окупантів, причетних до злочинів у громаді. І подеколи можна встановити не лише місця дислокації російських штабів, але й російських військових, які убивали людей. Як, наприклад, це зробили журналісти з New York Times, знайшовши росіян, які розстріляли бійців територіальної оборони на вулиці Яблунській.
Ще більше можна було би дізнатися із судових засідань. Особливо тих, де судять російських військових. Втім, тут з’являються типові проблеми української судової системи: нестача суддів, часу або й бажання розглядати справи. Наприклад, у січні 2025-го Ірпінський міський суд, який розглядає справу Карташева, почав розгляд спочатку. Оскільки змінилася колегія суддів. Перед тим в обвинуваченого росіянина змінився адвокат – нині його інтереси представляє адвокат із центру безоплатної правової допомоги Микола Мотрук.
Наступне засідання відбулося аж за два місяці, 17 березня – всі попередні перенесені з тих чи інших причин. І під час того засідання суд на вимогу адвоката Карташева, пославшись на Женевські конвенції пішов у закритий режим роботи. Тобто тепер туди не пускають ані журналістів, ані жителів Бучі й Ірпеня. Офіційно – нібито через публікацію імен і прізвищ обвинуваченого і його адвоката. У своїй ухвалі суд послався на те, що Карташеву погрожували.
Під час перерви у засіданні журналісти УП спробували уточнити в росіянина, чи справді є якісь ризики. На що сам обвинувачений відповів, що “просто не хоче, щоб його показували”. З аналогічним питанням під час перерви ми зверталися і до Миколи Мотрука, але адвокат Карташева від коментарів відмовився. В Україні немає прецедентного права, втім певні рішення судів можуть ставати прийнятною практикою. І закриття судових засідань щодо російських окупантів для людей, які страждали від цих самих окупантів – питання дискусійне. Оскільки ставить питання: наскільки право російського військовополоненого, обвинуваченого у воєнному злочині, вище за право громади бачити справедливий суд.
Нагадаємо, що з нагоди третьої річниці звільнення Київської області від російських окупантів Бучі відбувся обласний захід.
