Лін Сноу займається ілюстрацією в стилі американського ретро. Вивчаючи візуальну мову минулого, вона занурилися у дослідження химерних будівель 1930-1970-х — закусочних, ресторанів і заправок у вигляді капелюхів, пляшок з молока та сов. Тепер вона планує написати про них книгу. Ілюстраторка розповіла БЖ, як гігантська статуя борсука прикрасила стрип-клуб та чому щуки не те, чим здаються.
— Моя родина була бідною. Переважно я носила речі з секонд-хенду. Це стосувалося й іграшок: усі вони були із 70-х і 80-х років. Це не відштовхувало мене. Навпаки, я обожнюю цю естетику. Весь мій дім оформлений у ретростилі. Мені подобається тепла, затишна кольорова гама. Ті речі мають більше чарівності, на відміну від сучасних: холодних і спрощених.
Ця любов стосується не тільки речей, а й будівель. Якось я натрапила на сайт про старі придорожні споруди. Серед них були будівлі, які не схожі ні на що: ресторан у вигляді риби чи закусочна-свиня. Спочатку я почала їх малювати. Потім — досліджувати їх історію. Тепер я хочу написати про них книгу.
Масово будувати дивні споруди почали після Мартіна Мауера. У 1931 році цей фермер створив дещо, що вирізняло б його магазин м’яса і яєць серед усіх — будівлю у вигляді 6-метрової білої качки. Її побудували у Фландерсі, на острові Лонг-Айленд, бродвейські сценографи брати Вільям і Семюел Коллінзи та тесляр Джордж Рів. Вони робили її із бетону і вигнутої арматури. Щоб відтворити будову птиці, вони змальовували структуру з відвареної курки. В очі качки вбудована підсвітка із задніх ліхтарів Ford Model T — вночі вони світяться червоним.
Велика качка вважається одним із семи чудес Лонг-Айленда і занесена до Національного реєстру історичних місць. Завдяки будівлі Мауера з’явився такий термін як “архітектура качок” (duck architecture) — так називають будівлі, які своєю формою рекламують те, що там продається. Однак, ще до популяризації Мауером тематичних будівель, такі споруди почали з’являтися в США раніше — з 1920-х років.
Велика качка на острові Лонг-Айленд. Фото: Joe Shlabotnik / Flickr Велика качка на острові Лонг-Айленд. Фото: John Hill / Flickr
Переважно це були придорожні заклади і заправки, що пов’язано із шаленим ростом автомобільної і нафтової промисловості. “Свинячий будинок Френка” у Сан-Антоніо, штат Техас, називають однією з перших придорожніх закусочних у світі. У цій будівлі, зведеній у 1920-х роках, готували барбекю. Заклад давно закрився, і вважалося, що його знесли, доки в 1990 році будиночок не знайшли на пустирі на околиці міста. Зрештою, “свиню” перевезли до міста, де її відреставрував скульптор Карлос Кортес.
Toed Inn — ресторан у вигляді величезної жаби — відкрили в Санта-Моніці у 1929 році. Меню в ресторані було, звісно, у формі жаби, а головною стравою були жаб’ячі лапки. У 50-х ресторан закрили, але вже через 40 років йому присвячували статуетки і колекційні банки для печива.
Свинячий будинок у Сан-Антоніо. Фото: Christy / Flickr Свинячий будинок у Сан-Антоніо. Фото: Leonard J. DeFrancisci / Wikimedia Commons Ресторан Toed Inn. Фото з архіву Лін Сноу Меню ресторану Toed Inn. Фото з архіву Лін Сноу
Milk Can відкрили 1931 року в Лінкольні, штат Род-Айленд. У цій 10-метровій молочній пляшці продавали морозиво. Після Другої світової до неї прибудували приміщення для бургерної. У 1968 році її закрили, і 20 років вона стояла порожньою, поки її не придбали за тисячу сто доларів. Проте нові власники витратили ще понад 55 тисяч, щоб перевезти пляшку за 1,6 км до Норт-Смітфілда і відреставрувати. Запланований ресторан не відкрився, бо на новому місці була непридатна вода. Згодом власник загинув. Зараз його онук володіє пляшкою і потроху реставрує її.
Молочна пляшка в Лінкольні. Фото: Meredith Jacobson Marciano / Flickr
Першою моєю ілюстрацією була величезна скибка сиру з мишею. Я змалювала її з будівлі Cheese House у місті Веллс, штат Мен — це за пів години їзди від мого дому. Це будівля мережі сирних і винних магазинів по всій Новій Англії, яка з’явилася ще у 60-х роках. Крамниці мали форму сиру, і на них сиділа миша Чанкі — маскот магазину. В Еллсворті, у нашому ж штаті, старшокласники щороку влаштовували пранк: крали мишу та чіпляли її на дах школи. Усі сирні будиночки реконструювали, лише у нас він єдиний в оригінальному вигляді — так і працює з 1976 року.
Сирний будинок у місті Мередіт, штат Нью Гемпшир. Фото: Ryan Khatam / Flickr Сирний будиночок у місті Арлінгтон, штат Вермонт. Фото: William L. Bird / Flickr Єдиний збережений Сирний будиночок у місті Веллс, штат Мен. Фото: Dead Motels USA
Ресторан “Мускі-фіш” 1958 року в Бені, штат Міннесота, має вигляд 20-метрової рибини з величезними іклами. Всередині, просто в череві хижака, можна було з’їсти бургери, хот-доги та морозиво, а потім піти в автокінотеатр поруч. Але люди не надто охоче хотіли їсти в животі риби, і вже 1963 року його переробили на сувенірну крамницю. У 2009-му його внесли до списку 10 місцевих історичних місць, що перебувають під загрозою зникнення. Це допомогло привернути увагу, небайдужі зібрали гроші, й архітектори Джош Портер та Еріка Нельсон повністю його відреставрували. Зараз “Мускі-фіш” перейменували на Big Fish Supper Club.
“Мускі-фіш” до відновлення. Фото: John Margolies / Library of Congress “Мускі-фіш” після відновлення. Фото: Josh Porter / Flickr
Звісно, мода на незвичні придорожні будівлі торкнулася не лише кафе та ресторанів. Такими робили заправки, сервісні центри й автомийки. Першою була заправна станція, побудована Джеком Ейнсвортом у 1922 році в місті Цілла, штат Вашингтон. Її форма великого чайника була натхненна скандалом з “Тіпот-Доум” (англ. teapot — чайник). У 1921 році міністр внутрішніх справ Альберт Фолл за хабар здав в оренду приватним нафтовим компаніям запаси морського флоту в родовищі Тіпот-Доум у Вайомінгу. Фолл пізніше став першим членом президентського кабінету, який потрапив до в’язниці. У 1985 році станцію внесли до Національного реєстру історичних місць, а у 2012 році відреставрували та перевезли в меморіальний парк “Тіпот-Доум”. Культовий чайник став точкою маршруту національного моточеленджу, де байкери фотографуються поруч із визначними пам’ятками.
Заправка “Тіпот-Доум” в Ціллі. Фото: Tere Sue Gidlof / Flickr Заправка “Тіпот-Доум” в Ціллі. Фото: PR Photography / Flickr “Автоцентр Гарольда” в Спрінг-Гілл. Фото: Bob Travaglione / Flickr
Однією з компаній, що дала хабар Альберту Фоллу за доступ до національних резервів нафти, була Sinclair. У 1964 році вона побудувала в Спрінг-Гілл, штат Флорида, грандіозну заправку у вигляді апатозавра заввишки 14 метрів і завдовжки 33 метри. З 1977 року заправку викупили — тепер це “Автоцентр Гарольда”, де ремонтують автівки. Місце набуло статусу національної пам’ятки.
А от що не збереглося, то це автомийка “Кит” в Оклахома-Сіті, штат Оклахома. Вона з’явилася в 1970 році. Коли зникла, я не знаю, але збереглася ця єдина фотографія, зроблена Джоном Марголісом у 1979 році. Трохи більше пощастило магазину подарунків Badger Country, на даху якого сидів величезний борсук. Він розташований у Бірнамвуді, штат Вісконсин. Спочатку це була заправка з фермерським магазином. Заправляючись, відвідувачі могли пограти в мінігольф і помилуватися білохвостими оленями. Але в 1990-х ферма закрилася, і Badger Country став стрип-клубом з однокімнатним люксом на другому поверсі. Борсука, який сидів на даху, зняли і просто поставили поруч із будівлею.
Fвтомийка “Кит” в Оклахома-Сіті. Фото: Джон Марголіс / архів Лін Сноу Badger Country в Бірнамвуді. Фото: BobbbyLight / Flickr
Та сама доля спіткала конструкцію Hat ‘n’ Boots у Сіетлі, штат Вашингтон. У 1955 році для привернення уваги нових покупців біля торгового центру звели будівлі у формі величезного капелюха завширшки 12 метрів і чобіт заввишки майже 7 метрів. Центр закрився, і тоді Hat ‘n’ Boots стали заправкою. Капелюх адаптували під офіс, а чоботи — під туалети. За чутками, тут заправлявся сам Елвіс. Після будівництва міжштатної автомагістралі продажі впали, і станція закрилася. Порожній Hat ‘n’ Boots хотіли знести, але місцеві вимагали зберегти будівлю. Так і зробили: у 2003 році її встановили в парку Оксбоу.
Hat ‘n’ Boots у Сіетлі. Фото: John Margolies, Library of Congress / Flickr Hat ‘n’ Boots в парку Оксбоу. Фото: Larry Myhre / Flickr Взуттєвий будинок Хейнса у Хелламі. Фото: WabbyTwaxx / Flickr
“Архітектура качок” торкнулася і житла. У містечку Хеллам, штат Пенсильванія, є взуттєвий будинок Хейнса. У 1948 році його спроєктував бізнесмен Мелон Хейнс, щоб прорекламувати свій взуттєвий магазин. Він має п’ять поверхів. Щоб привабити клієнтів, Хейнс проводив розіграші: переможець отримував проживання в будиночку за системою “все включено”, а також пару взуття. Після смерті бізнесмена в будинку проводили екскурсії та продавали морозиво. Зараз тут здають кімнати через Airbnb.
Таких будівель було більше, але збереглося їх мало. Було б добре, щоб ті, що дожили до сучасності, стали пам’ятками, визнаною частиною американської культури. Випадки, коли ці будиночки реставрували, вселяють надію, що громадянська ініціатива стане більш систематичною. А може, навіть їх почнуть робити знову.
Архітекторка 13 років готувала путівник Харковом. Він вийшов, коли її улюблені будівлі зруйнували Ельміра Еттінгер 24 липня 2025
