Хоч із багатьох пам’яток культури прибирають зображення Леніна та радянські гасла, поборники декомунізації вважають це недостатнім. Іноді вони виступають за демонтаж навіть проукраїнських робіт — надлишок червоного здається їм занадто радянським.
25 квітня 2024 року Львівська міськрада закрила рекламним банером мозаїку “Воз’єднання України”. Рішення приховати роботу тимчасове — попри заклики архітекторів і активістів, її планують демонтувати. Незважаючи на те, що над мозаїкою працювали художники-шістдесятники, львівські депутати вважають панно занадто радянським, а в отриманій радою скарзі закликають “очистити публічний простір від російського агресора”.
Тетяна Балукова, голова управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, виступає проти знесення. Вона вважає, що депутати облради навіть не намагаються розібратися в очевидних та прихованих сенсах панно і бачать “радянщину” в усіх об’єктах, де переважає червоний колір. “Серп і молот [які були зображені в композиції] демонтовано, Леніна демонтовано, — каже в коментарі БЖ Балукова, — але через червоний колір панно і дві фігури будьонівців депутати вимагають демонтувати усе”.
Мозаїка “Возз’єднання України”. Фото: Ельміра Еттінгер
“Воз’єднання України” — не єдина мозаїка у Львові, якій загрожує демонта. У 2019 році заради реконструкції будівлі компанія “Ріел-Естейт Груп” знесла з фасаду мозаїку “Море і риби” Володимира Патика. Чотири роки потому клініка Symbiotyka винайняла приміщення, де зберігалася робота художника-шістдесятника Богдана Сойки “Інформаційний простір”, — власник вважав, що мозаїка погано вписувалася в сучасний інтер’єр, тому попросив її прибрати.
Обидві роботи входять до переліку цінних мозаїк Львова, який у 2019 році затвердила міська рада. Проте попри спроби захистити монументальні роботи, їх доля залежить від власників чи навіть орендаторів будівель.
Блакитний щит
Тетяна Балукова вважає, що внесення мозаїк до переліку цінних — недостатньо, адже ніяк не обмежує в діях власників будівель. Без статусу пам’ятки культурної спадщини вони можуть демонтувати мозаїки і, у разі розголосу, сплачують штраф (у випадку знищення “Океану” власник будівлі сплатив 90 тисяч гривень).
Аби убезпечити мозаїки, після знищення “Океану” й “Інформаційного простору” міська рада звернулася до іншої процедури. В квітні 2024 року у Львові створили робочу групу з питань збереження мозаїчних творів, яка позначає їх “блакитними щитами”. Це міжнародна емблема для позначення об’єктів культурної спадщини, прийнята Гаазькою конвенцією 1954 року.
https://www.facebook.com/ukrmod/posts/pfbid0TQPv3cKMXarAVCXQyNDYjgCVWorJ7pfLB5dokV1wbeR8FDXH9HXGUFbU3MYV12hAl
Хоча на щитах написано “Об’єкт культурної спадщини. Охороняється законом”, це не гарантує цілісність мозаїки. Вони свідчать, що для об’єкта лише готують облікову документацію. Якщо її затвердять, мозаїка отримає статус пам’ятки культурної спадщини, що повністю убезпечить її від знищення. Це буде маркером того, що мозаїку внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Але поки мозаїка не набула відповідного статусу, її пошкодження чи демонтаж не загрожує кримінальною відповідальністю.
Ред флег
Незважаючи на те, що мозаїки, включені до переліку особливо цінних, були декомунізовані, власники будівель і депутати все ще наполягають, що вони демонтують пам’ятки виключно через їхню радянськість.
Саме так обгрунтовував свою позицію власник клініки, що демонтував “Інформаційний простір”: “Як корінний львів’янин, я з усією повагою ставлюся до українського мистецтва, особливо до творів шанованого митця Богдана Сойки. Але … у 1984 році він міг творити «Інформаційний простір» тільки за згодою і виключно для партії”. І хоч він посилається на те, що на мозаїці зображена жінка з книгою Леніна в руках, її було видалено і замінено під час першої хвилі декомунізації.
Мозаїка “Інформаційний простір”, 1984 рік. Фото: Василь Пилип’юк, з архіву Ельміри Еттінгер
Знищена мозаїка “Інформаційний простір”, 2023 рік. Фото: Ельміра Еттінгер
“Радянськість” — причина, чому депутати Львіської облради хочуть демонтувати шістдесятницьку мозаїку “Воз’єднання України”. Її першочерговий варіант дійсно містив портрет Леніна та зображення серпа й молоту. Попри те, що вона була внесена до переліку цінних об’єктів монументальної спадщини і декомунізована ще в 90-х, у 2023 році Львівська облрада отримала скаргу — мозаїка має зображення червоноармійців, дві невеликі фігури на конях, які можна замінити чи замалювати. Представники міськради звернулися до Інституту національної пам’яті за рішенням стосовно історичної цінності цієї мозаїки і зараз очікують на результат.
Частина проблеми — в самій назві мозаїки. Містяни здебільшого знають її за викривленою і розповсюдженою медіа назвою “Дружба народів”. Все через те, що документації щодо мозаїки та її назви не збереглося. У коментарі БЖ членкиня робочої групи з питань збереження мозаїчних творів Наталія Піддубна каже, що один із авторів панно Богдан Сойка стверджував, що він і колеги назвали роботу “Возз’єднання України”.
Контрабанда проукраїнських сенсів
“Воз’єднання України” створили у 1982 році. Над нею працювали художники-шістдесятники Євген Безніско, Богдан Сойка, Микола Кристопчук і Богдан Сорока. “Воз’єднання” відсилає до подій 1939 року, коли захід України включили до складу УРСР. Хоча деякі дослідники вважають, що на мозаїці зображені росіянка та українка, на ній вирізняються два види національного строю: наддніпрянський і буковинський. Невміння розпізнати український стрій вже не вперше призводить до демонтажу: в 2023 році в Рівному знесли стелу із двома українками, прийнявши одну з них за білоруску.
Ескіз мозаїки “Воз’єднання України”, автор Богдан Сойка. Фото: Наталія Піддубна
Художник, мистецтвознавець і доктор філософії Михайло Скоп провів аналіз “Воз’єднання України” і вважає, що попри обов’язкові комуністичні атрибути, мозаїка по суті є антирадянською. “[Один з авторів мозаїки] Євген Безніско, коли створює композицію, цитує «Стрітення двох Україн» Олени Кульчицької 1932 року — полотно, виконане під час жахів Голодомору і злочинної польської пацифікації, — каже Скоп. — За допомогою біблійного образу, у якому є географічний символізм єднання Ізраїлю й Юдеї не під гнітом Риму, а в новому царстві Божому, художниця проголошує тверду віру в єднання України попри палючий вогонь”.
З біографії Алли Горської відомо, що шістдесятники вдавалися до хитрощів, коли затверджували ескізи творів у худраді. Наприклад, на ескізі мозаїки в музеї “Молода гвардія” в Краснодоні Горська зобразила фігуру дівчини з піднятим у руках радянським гербом. Коли мозаїку завершили, герба не було — начебто не вистачило місця у верхній частині композиції. Автори “Возз’єднання України” вдалися до таких же хитрощів — ескіз відрізнявся від фінального варіанту. Закінчена мозаїка цитувала композицію й образи з українського іконопису, яку би не затвердила худрада.
Мозаїка “Прапор перемоги” Алли Горської в музеї “Молода гвардія”, 1978 рік. Фото: Борис Міндель, з архіву Ельміри Еттінгер
Фігури українок виконував Микола Кристопчук. За словами Михайла Скопа, їхні обличчя Кристопчук списав з лика Богоматері Оранти: вони мають прямі довгі носи, рибкоподібні очі, характерні брови й яйцеподібні лиця. Від іконопису в образах жінок також і відсутність тіней — вони наче виділяють із себе світло.
Дерево життя, яке викладав Богдан Сойка, теж відрізняється від ескізної версії: воно мало бути синього кольору, до якого художник без дозволу ради додав жовтий — поєднання, яке б ні в якому разі не затвердили б на худраді. За Скопом, корені — це минуле, а крона — майбутнє. Корені на ескізі знаходяться у зеленій землі, на мозаїці ж ці корені йдуть у багрянець — символ крові і страждань. Це аналогія із Джерелом життя на іконах “Розп’яття на Дереві життя”.
З боків унизу зображено народ — над ним працював Богдан Сорока. Ескіз зображував червону армію, яких хлібосольно зустрічають мешканці західної України. На мозаїці зображені інші паралельні сюжети: в зоні УРСР — радянська історія від революції до 1960-х, а в західній зоні — перші пролетарські виступи та об’єднання розділеної України. При цьому червоноармійці зображені в тій зоні, де в іконописі зображають мучителів святих. Таке трактування, вважають захисники мозаїки, допоможе переглянути питання демонтажу.
Будинок побуту “Ювілейний”, 1984 рік. Фото: Василь Пилип’юк, з архіву Ельміри Еттінгер https://www.facebook.com/stolyarovandpartners/posts/pfbid0iaC9MY6rKAmEPqtd6rMhspei9nAJ4RYjUNsMSQgi2v7jTi2BCa6cxZ9ZrLFLYpail
Приводом зберегти мозаїку, вважає Скоп, є сама спроба художників контрабандою протащити в композицію проукраїнські сенси. Він вважає, що художники ризикували, заграючи з жовто-блакитним листям, ликами Оранти та кривавими коренями. Мозаїка може стати наочним прикладом боротьби художників із системою.
Будівлею на проспекті Чорновола, де знаходиться “Воз’єднання України”, володіє підприємство “Вест-грант”, яке планує побудувати офісний центр. Мозаїку готові зберегти. Архітектурне бюро “Столяров і партнери” розробило проєкт реконструкції будівлі, який передбачає збереження панно. Чи стане воно частиною проєкту, чи буде демонтовано, залежить від обласної та місцевої рад.
